21 квітня народилася

Шарлотта Бронте: маленька жінка з величезною душею

Англійська письменниця, авторка знаменитих романів «Джен Ейр», «Вільєтт», «Вчитель».

Три сестри Бронте стали письменницями, твори кожної з них набули популярності, однак найвизначнішою постаттю в родині й досі залишається Шарлотта Бронте. Можливо, її талант розвинувся завдяки тому, що письменниця прожила довше за своїх сестер, і її творчість встигла набути рис зрілої літератури, вдосконалюючись від роману до роману.

За мотивами «Джен Ейр» було знято декілька фільмів і серіалів.

У 1821 році, коли Шарлотті виповнилося лише п’ять років, вона, брат та чотири сестри лишилися сиротами — від сухот померла мати. Невдовзі діти потрапили до сирітського притулку Кован-Бридж. Добре, що це тривало недовго — коли в умовах, майже непридатних для життя, померли дві найстарші сестри, батько забрав дітей додому.

Юна Шарлотта Бронте разом зі своїми сестрами і братом жила в затишному будиночку поблизу кладовища. Їх житло оточували похмурі і пустельні пейзажі, від яких діти ховалися в своїх фантазіях. По суті, маленькі Бронте навіть не знали, як живуть і розважаються інші діти, адже вони мешкали на самій околиці села, «прикрасою» якої були могильні хрести і церковний купол.

Безумовно, дитинство Шарлотти Бронте було не дуже яскравим і веселим. І єдиним її розвагою було придумування казок, світ яких разюче відрізнявся від безрадісної реальності навколишнього світу. Захоплена своїми ідеями, Шарлотта захоплювала інших членів своєї сім'ї, і вони всі починали вигадувати фантастичні історії , що були пристрастю всієї родини. Так, зокрема і їхній батько видав дві невеличкі книжки духовних віршів. У 1826‑му діти придумали своєрідну гру, якою жили багато років поспіль. Вони вигадали дві країни — Енгрію та Ангору: Шарлотта (тепер найстарша) із братом писали літопис африканської Енгрії, а Енн з Емілі створювали історію Ангори. Ця гра стимулювала їхню фантазію, і саме їй були зобов’язані Бронте навичками літературного письма. Невеличкі кишенькові книжечки, дрібно списані інформацією про міфи, політику, географію країн, були «школою молодого бійця» для талановитих дітей. «Я хочу, щоб наше обдарування не пропало даром», — писала у своєму щоденнику Шарлотта.

І старша Бронте ризикнула. Авторка відправила свої вірші на суд відомому поетові Роберту Соуті.

У відповідь вона отримала пораду… зайнятися жіночими справами.

Так би воно, можливо, і було, але майбутню письменницю врятувало нещасливе кохання до директора педагогічного коледжу, де навчалася Шарлотта. Воно спровокувало чергову спробу творчості. Дівчина щовечора писала листи коханому й не відправляла їх; зрештою, ці сердечні переживання вилилися у перший великий твір письменниці — роман «Учитель». Сестри Шарлотти — Емілі та Енн — у цей час також пробували себе в літературі. І якось, випадково натрапивши на вірші Емілі, Шарлотта запропонувала сестрам видати спільну збірку поезій.

Проте пам’ятаючи про попередню невдачу і прикру пораду «займатися жіночими справами», Шарлотта знайшла радикальний вихід . Сестри вдалися до літературної містифікації — «стали» чоловіками. І вдалося! Після виходу дебютної книжечки на сестер звалилася приголомшлива, гучна слава. Втім, офіційно вона належала не їм, а трьом братам Белл — Карреру (псевдо Шарлотти), Еллісу (Емілі) та Ектону (Енн). Збірник віршів цих трьох авторів, виданий коштом самих поетів — видавцям сплатили 46 фунтів, — було надруковано у травні 1846 року.

Критика була прихильна до творчості молодих митців, особливо відзначивши романтичні поезії Елліса (Емілі). Рік по тому на адресу видавництва надійшли три романи братів — «Учитель», «Грозовий перевал» та «Агнес Грей» відповідно Каррера, Елліса та Ектона. Два з них було надруковано того ж року — і двоє братів Белл моментально завоювали свого читача. А ось Шарлотті знову не пощастило — «Учителя» видавці відхилили. Наскільки ж сильним був характер цієї молодої жінки, що ця невдача не вплинула на бажання писати далі!

Менше ніж через рік Каррер Белл завершив свій наступний твір. Називався новий роман «Джен Ейр». Мабуть, зайве казати, що це — найуспішніший твір письменниці. Видавці взяли його до друку 1847‑го. На той час у літературних колах ходили чутки, нібито всі романи братів Белл належать перу одного автора, письменника-чоловіка (з приводу того, що Белл є псевдонімом, ні в кого сумнівів уже не було). Невідома загалові авторка «Джен Ейр», щоб отримати заслужену славу, відважилася на черговий радикальний крок. Вона поїхала до Лондона, аби своєю присутністю засвідчити автентичність творів, спростувати вигадки й повідомити громадськості про свою справжність. Це був кінець братів Белл. На літературну арену вийшли, аби залишитися там назавжди, сестри Бронте.

Проте вийшовши з тіні міфічного Каррера Белла, молода письменниця опинилася у задзеркаллі власних творів. Введені в оману літературним талантом авторки, читачі ототожнювали її з нею ж вигаданими героями, і з часом ця тенденція лише посилювалася. Знаний британський прозаїк Вільям Теккерей, прочитавши «Джен Ейр», назвав авторку англійською Жаною Д’Арк, відзначивши любов до істини та сміливість суджень молодої жінки. А після виходу роману Шарлотти — «Віллет» — він виголосив: «Бідна талановита жінка! Пристрасна, маленька, жадібна до життя істота, хоробра, трепетна, негарна: читаючи її твори, я здогадуюся, чим вона живе, і розумію, що більше слави і всіх інших небесних скарбів вона воліла б, щоб який-небудь Томкінс любив її, і вона любила його!»

Певно, саме у зв’язку з потягом до гіпертрофованого прочитування життя Шарлотти через сторінки її творів дослідники так люблять шукати автобіографічну основу романів старшої Бронте. Прикладів знайдених між життям і творчістю Шарлотти Бронте — безліч. Так, дитячі враження про жахливі умови притулку та переживання, пов’язані зі смертю сестер, Шарлотта Бронте відобразила у першій частині «Джен Ейр». У 1912 році онук директора притулку, преподобного Вільяма Карус-Вілсона, оприлюднив листи діда до Шарлотти Бронте: той, впізнавши себе у страшному містері Броклгерсті (персонаж «Джен Ейр»), вимагав від авторки вибачень. Інший

період життя Шарлотти — навчання у пансіоні Егрів — став визначальним для її емоційного становлення. Тінь директора пансіону Поля Егра «падає» на всі її книжки: «Учитель» розповідає історію кохання учениці і викладача; у «Віллеті» головним героєм є такий собі месьє Поль, що викладає у жіночому пансіоні у Брюсселі…

Проте у пізніших романах Бронте — «Шерлі» та «Віллет» — очевидний примат фантазії, ретельна увага авторки до психології героїв: герметичний світ маленького Геворта не давав багато дієвого матеріалу, тож авторка зрозумілим чином зосередилася на продуктах своєї уяви, створюючи і відстроюючи нові «енгрії». Втім, це не завадило Бронте ретельно виписати соціальну проблематику у романі «Шерлі» чи сильний класовий аспект сумної історії Люсі Сноу у романі «Віллет».

Шарлотта померла, виношуючи дитину на третьому триместрі, у віці 38 років, так і не зазнавши прекрасні почуття материнства. Смерть Шарлотти Бронте не тільки не зменшила уваги до її доробку, а викликала ще більше цікавості до її особистості. Практично відразу після смерті почалася робота над її біографією. Подруга Шарлотти, відома письменниця Елізабет Гаскелл, видала у 1857 році «Життя Шарлотти Бронте», однак їй закидали надмірну увагу до подробиць особистого життя Шарлотти. Будинок, в якому мешкала родина Бронте, перетворили на меморіальний музей. Родинний склеп з часом перетворили на каплицю, яку і до сьогодні відвідує багато прихильників творчості сестер Бронте.