5 грудня, 145 років тому, народився Олександр Олесь - видатний український поет, прозаїк і драматург, перекладач.

"Його віршами освідчувались у коханні два покоління" - написала про Олександра Олеся Оксана Забужко.

Він творив у важкі часи нашої історії: революція, громадянська війна.

У 1919 р. змушений був покинути Україну, туга за рідним краєм не покидала його. Але в Україну він так і не зміг повернутися.

Його називали "українським Гейне" і "українським Надсоном".

Понад вісімдесят композиторів - українських, чеських, французьких - поклали його вірші на музику.

А сам Олесь писав:

"Популярність - се зайва річ і не потрібна. Роздути все можна, але роздуте завжди лопається".

Чоловік Лесі Українки Климент Квітка згадував, що Леся "…по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і притім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто".

Декілька фактів про письменника

Справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба. Олесем його називала дружина. У результаті поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.

Народився письменник у селі Білопілля Харківської губернії 5 грудня 1878 року. Там він закінчив початкову школу та училище.

3. Любов до рідного слова він ввібрав з казками матері. Рано почав читати. Під час навчання у Харківському ветеринарному університеті самостійно вивчав польську, сербську та болгарську мови.

Писати вірші почав у віці 15 років, у рукописних журналах «Комета» та «Первоцвіт». Перший вірш був надрукований у 1905 році в альманасі «Багаття».

Перша збірка поезій, «З журбою радість обнялась» вийшла у 1907 році коштом мецената Петра Стебницького. Завдяки історикині Олександрі Єфименко, книга отримала широкий розголос.

Після закінчення університету Олександр Олесь намагався знайти професію хоч якось пов'язану з творчою діяльністю — у газетах чи видавництвах. Проте результату це не дало, внаслідок чого поет 10 років працював ветеринаром на Дарницькій скотобійні в Києві.

За роки життя поет видав 10 збірок поезії. Оскільки авторську назву другої книги («Будь мечем моїм!..») не пропустила цензура, Олесь назвав її «Поезії. Кн.ІІ» і надалі продовжував нумерувати нові збірки римськими цифрами.

Захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. Це мистецьке уподобання Олеся зумовило особливу музикальність його поетичних творів. Не випадково понад 80 відомих композиторів у різні часи зверталися до творчості Олександра Олеся.

Навесні 1917 року, виступає як послідовний націонал-демократ, обстоює незалежність України.

З проголошенням УНР Олександр Олесь долучився до відновлення Української держави.

У лютому 1919 року він як дипломат представляв уряд незалежної України в Будапешті.

У 1919 році, рятуючись від більшовизму, Олександр Олесь з дипломатичним паспортом виїздить до Угорщини, залишаючи у Києві сім'ю. Через 4 роки Червоний хрест допомагає вивезти з УРСР дружину та сина.

Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок "Чужиною" (1919), "Кому повім печаль мою" (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся.

Не було миті, щоб Олесь думками не линув додому:

"Живу і дихаю, і гину,

І думи рвуться, як пташки,

Туди, туди, на Україну,

Яку я кинув на віки..."

Під час еміграції довгий час працював в уряді УНР в екзилі. У 1921 році поет допомагав закордонному українському товариству в справах надання допомоги голодуючим.

В еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій "Чужиною" (1919), "Княжі часи. Минуле України в піснях" (1920), "Перезва" (1921), "Кому повім печаль мою..." (1923), "Поезії. Кн. Х"( 1931).

Багато творів Олесь написав для дітей: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак-рибалка", "Вовченя",. "Іменини", поеми "Грицеві курчата", "Водяничок", драми-казки, інсценізації за українськими народними казками.

Він є автором драматичних творів "По дорозі в Казку", "Над Дніпром", "Ніч, на полонині".

Відомий Олександр Олесь і як перекладач казок.

Помер поет у 1944 році, через місяць після отримання звістки про смерть сина Олега Ольжича у концтаборі Заксенгаузен.

"Все мені ти снишся, мій маленький сину,

Що з тобою полем, степом ідемо,

Що б’ємось за нашу Україну,

Розриваєм пута, вікове ярмо."

Був похований на Ольшанському кладовищі у Празі.