Піду у поле. Десь на перехресті

закличу Зиму на гарячий чай.

Вона хворіє. А багато честі

її потішить. Ну ж бо, поспішай!

У мене є чебрець, травнева м'ята,

рум'янок, деревій та нагідки.

У мене кухлик є. І тепла хата.

Ходи до мене. Погостюємо. Ходи.

Я капці дам, старенькі та пухнасті.

І теплу шаль -- бабусину любов,

що маю в спадок. То таке є щастя

сховатись в неї, ніби під покров.

Ходи. Ходи. Потеревеним трохи.

Про моду, кавалерів та книжки.

І не біда, що з різної епохи.

У нас є спільні теми і плітки.

Погрієш руки. Вся замерзла, бідна.

Чого ж тинятись вічно по снігах?

Дивись, коса біліє, зовсім срібна.

І іній... Сивий іній на очах.

Зігрію тебе чаєм з літнім медом.

І пряник маю добрий, із цитрин.

Накрию ноги коциком чи пледом.

І вижену застуду із судин.

І до весни удвох перезимуєм.

Нехай сніги без тебе поживуть.

Подружимось. І разом почаюєм.

І куці дні скоріше промайнуть...

Людмила Галінська