6 січня 1834 році у селі Хомутинці на Вінниччині народився талановитий український поет-гуморист, автор знаменитих “Співомовок” Степан Васильович Руданський.

Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир").

Творчість письменника жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного і алегоричного змісту.

Це цікаво

Руданський дуже гарно співав стародавнім наспівом і любив українські пісні, особливо давні. Одна з його пісень – це доля поета, історія його кохання до Марії Княгницької.

Степан і Марія познайомилися в Кам'янці-Подільському, де Степан, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері – вдови. Степан Руданський та його друг Іван Квартирович закохалися в красуню, обидва хотіли одружитися. Руданський, їдучи до Петербурга, заручився згодою Марії на одруження. Та не так склалося, як гадалося. Степан поступив до медико-хірургічної академії, відмовився від ситого попівського життя, тому мати Марії заборонила дочці й думати про хлопця. Із північного Петербурга Степан звертався до коханої «Повій, вітре, з України».

«Не за Степана, так за Івана». Так Марія стала дружиною Івана Квартировича. Проживши з Іваном 12 років, 1867 р. Марія померла, їй не було й тридцяти, коли вона покинула цей світ. Того ж року померло троє їх діток

Батько Степана відмовився допомагати непокірному синові: голод, холод, навчання, підробітки, складання 15-17 віршів щодня – підірвали здоров’я, Руданський захворів на туберкульоз легенів.

«І я знов живий світ оглядую, смерті першої не пригадую...»

Він попросився на роботу в Крим. З листопада 1861 року Степан Руданський у Ялті. Він мав найкращу медичну освіту на півострові, знав більше десяти мов: став першим ветеринарним лікарем, відкрив першу стаціонарну лікарню, першу медичну бібліотеку в Криму (Ялта, 1865 р.); брав уроки малювання у Івана Айвазовського.

Як згадували сучасники, був поет високого зросту, широкоплечий, ходив трохи горблячись, на вигляд поважний, а карі очі світилися добротою. Жив і одягався завжди просто.

В Ялті Руданський жив у двоповерховому будинку біля порту, частину власної землі він подарував місту під фонтан. Рятуючись від самоти, зійшовся з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.

39-річний лікар захворів на холеру під час епідемії. 3 травня 1873 р. у Ялті на руках брата Григорія зі словами: «Україно моя мила...» згас поет, автор пісні «Повій, вітре, на Вкраїну», лікар Степан Руданський.

Спочив поет високо над морем на Масандрівському цвинтарі.

Через два десятиліття після його смерті друзі поставили на могилі кам’яну брилу, на якій викарбували слова з його вірша:

"На могилі не заплаче ніхто в чужині,

Хіба хмаронька заплаче дощем по мені"

І тільки через сім років Олена Пчілка видала «Співомовки Степана Руданського».

 

Січень - перший місяць календарного року.

У народі говорять: грудень старий рік завершує, а січень новому двері відчиняє.

Свою назву місяць дістав, мабуть, за тріскучі морози і люті хуртовини, характерні для цієї пори. У старовину казали: у січні і снігом лице січе, і морозом вуха пече. Січень січися, а ти до печі тулися.

Проте вважається, що назва другого й найсуворішого зимового місяця може походити від іншого слова.

То що ж він січе?

Мовознавці кажуть: січень – середина зими, тому він ділить (січе) її навпіл. Отже, така і назва.

А ще у цьому місяці особливо колючі сніги – вони січуть боляче обличчя. І така природня особливість також могла стати причиною появи назви «січень».

Ще один варіант походження назви першого місяця - від слова “січа”. У давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб весною їх засіяти. Цей промисел називався січа.

У давнину ще січень називали «просинец». Небо в цей час відрізнялося примітною синявою.

Мав і інші назви: студень, сніжен, вогневик,льодовик, тріскун, щипун.

Наші пращури вважали, що немає кращого місяця від нього, бо, якщо «січень сніжний та холодний, то рік буде хлібородний», а - «якщо в січні холодно, то цілий рік буде не голодно».

Народні прикмети та приказки:

Січень без снігу – літо без хліба.

Січень – всій зимі господар.

Морозяний січень – врожайний випаде рік.

Коли у січні слякота – в липні часті дощі.

Січень погідний – рік буде плідний.

Січень сірий – хлібам біда.

Січень, січися, а ти до печі тіснися.

Січень сухий і холодний – літо очікується жарке.

Якщо бджоли заворушились у вуликах цієї пори, весна буде дощовою та мокрою.

Коли січень найгостріший, тоді рік найплідніший.

Якщо дерева в січні часто покриваються інеєм – на щедрий врожай.

Кінь лягає на землю у січні перед снігопадом.

У січні такий день: сюди тень, туди тень, та й минув день.

Отакі то народні прикмети погоди другого місяця зими призбирувані століттями.

 Різдвяна ялинка – найкраща у світі! Тільки сама ялинка різдвяною бути не може. Вона має стояти посеред великої кімнати, її прикрашають кульками, хлопавками, срібними янголами, а ще…

- А ще – слониками! - вигукнув Ґудзик. – Я хочу прикрашати Різдвяну ялинку. Тоді я побачу всі дива, які стануться у Різдвяну ніч!

Леся Воронина, «Різдвяна казка слона Ґудзика»

 Піду у поле. Десь на перехресті

закличу Зиму на гарячий чай.

Вона хворіє. А багато честі

її потішить. Ну ж бо, поспішай!

У мене є чебрець, травнева м'ята,

рум'янок, деревій та нагідки.

У мене кухлик є. І тепла хата.

Ходи до мене. Погостюємо. Ходи.

Я капці дам, старенькі та пухнасті.

І теплу шаль -- бабусину любов,

що маю в спадок. То таке є щастя

сховатись в неї, ніби під покров.

Ходи. Ходи. Потеревеним трохи.

Про моду, кавалерів та книжки.

І не біда, що з різної епохи.

У нас є спільні теми і плітки.

Погрієш руки. Вся замерзла, бідна.

Чого ж тинятись вічно по снігах?

Дивись, коса біліє, зовсім срібна.

І іній... Сивий іній на очах.

Зігрію тебе чаєм з літнім медом.

І пряник маю добрий, із цитрин.

Накрию ноги коциком чи пледом.

І вижену застуду із судин.

І до весни удвох перезимуєм.

Нехай сніги без тебе поживуть.

Подружимось. І разом почаюєм.

І куці дні скоріше промайнуть...

Людмила Галінська

 11 грудня – Міжнародний день гір

Йду в Карпатах крізь летючі хмари,

де світанки сонце надпили,

де на скелях пишуть мемуари

блискавки, століття і орли.

В золотих поземках звіробою,

на громів гуркочучій гарбі, -

маю тільки небо над собою,

маю тільки душу при собі.

Ліна КОСТЕНКО

 УКРАЇНСЬКА ХУСТКА

А хустка в нас завжди була в пошані

У літню спеку й люті холоди.

Їх гарно так замотували пані,

Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і тепла.

Бо голови від спеки закривала,

А взимку гріла і несла тепло.

Та від хурделиць ревно захищала,

Щоб затишно у холоди було.

Тож за турботу їх усі любили:

І прикрашали, як могли, усі.

Хустки яскраві діточки носили,

А вже темніші — вдови, бабусі…

Та всі любили хустинки з квітками,

Щоб маками і ружами цвіли…

Тому хустки були завжди з жінками,

Як навіть в путь останню їх вели…

Краса в хустині нашій споконвічна,

Як і душа, що з піснею жила.

Бо в українок і душа лірична,

У ній багато сонця і тепла.

 5 грудня, 145 років тому, народився Олександр Олесь - видатний український поет, прозаїк і драматург, перекладач.

"Його віршами освідчувались у коханні два покоління" - написала про Олександра Олеся Оксана Забужко.

Він творив у важкі часи нашої історії: революція, громадянська війна.

У 1919 р. змушений був покинути Україну, туга за рідним краєм не покидала його. Але в Україну він так і не зміг повернутися.

Його називали "українським Гейне" і "українським Надсоном".

Понад вісімдесят композиторів - українських, чеських, французьких - поклали його вірші на музику.

А сам Олесь писав:

"Популярність - се зайва річ і не потрібна. Роздути все можна, але роздуте завжди лопається".

Чоловік Лесі Українки Климент Квітка згадував, що Леся "…по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і притім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто".

Декілька фактів про письменника

Справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба. Олесем його називала дружина. У результаті поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.

Народився письменник у селі Білопілля Харківської губернії 5 грудня 1878 року. Там він закінчив початкову школу та училище.

3. Любов до рідного слова він ввібрав з казками матері. Рано почав читати. Під час навчання у Харківському ветеринарному університеті самостійно вивчав польську, сербську та болгарську мови.

Писати вірші почав у віці 15 років, у рукописних журналах «Комета» та «Первоцвіт». Перший вірш був надрукований у 1905 році в альманасі «Багаття».

Перша збірка поезій, «З журбою радість обнялась» вийшла у 1907 році коштом мецената Петра Стебницького. Завдяки історикині Олександрі Єфименко, книга отримала широкий розголос.

Після закінчення університету Олександр Олесь намагався знайти професію хоч якось пов'язану з творчою діяльністю — у газетах чи видавництвах. Проте результату це не дало, внаслідок чого поет 10 років працював ветеринаром на Дарницькій скотобійні в Києві.

За роки життя поет видав 10 збірок поезії. Оскільки авторську назву другої книги («Будь мечем моїм!..») не пропустила цензура, Олесь назвав її «Поезії. Кн.ІІ» і надалі продовжував нумерувати нові збірки римськими цифрами.

Захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. Це мистецьке уподобання Олеся зумовило особливу музикальність його поетичних творів. Не випадково понад 80 відомих композиторів у різні часи зверталися до творчості Олександра Олеся.

Навесні 1917 року, виступає як послідовний націонал-демократ, обстоює незалежність України.

З проголошенням УНР Олександр Олесь долучився до відновлення Української держави.

У лютому 1919 року він як дипломат представляв уряд незалежної України в Будапешті.

У 1919 році, рятуючись від більшовизму, Олександр Олесь з дипломатичним паспортом виїздить до Угорщини, залишаючи у Києві сім'ю. Через 4 роки Червоний хрест допомагає вивезти з УРСР дружину та сина.

Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок "Чужиною" (1919), "Кому повім печаль мою" (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся.

Не було миті, щоб Олесь думками не линув додому:

"Живу і дихаю, і гину,

І думи рвуться, як пташки,

Туди, туди, на Україну,

Яку я кинув на віки..."

Під час еміграції довгий час працював в уряді УНР в екзилі. У 1921 році поет допомагав закордонному українському товариству в справах надання допомоги голодуючим.

В еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій "Чужиною" (1919), "Княжі часи. Минуле України в піснях" (1920), "Перезва" (1921), "Кому повім печаль мою..." (1923), "Поезії. Кн. Х"( 1931).

Багато творів Олесь написав для дітей: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак-рибалка", "Вовченя",. "Іменини", поеми "Грицеві курчата", "Водяничок", драми-казки, інсценізації за українськими народними казками.

Він є автором драматичних творів "По дорозі в Казку", "Над Дніпром", "Ніч, на полонині".

Відомий Олександр Олесь і як перекладач казок.

Помер поет у 1944 році, через місяць після отримання звістки про смерть сина Олега Ольжича у концтаборі Заксенгаузен.

"Все мені ти снишся, мій маленький сину,

Що з тобою полем, степом ідемо,

Що б’ємось за нашу Україну,

Розриваєм пута, вікове ярмо."

Був похований на Ольшанському кладовищі у Празі.